Огляд Shadow of the Colossus 2018

Огляд Shadow of the Colossus 2018

Свій огляд Shadow of the Colossus почну із того, що я вже пройшов The Last Guardian та Knack і  знайомий із деякими проектами SIE Japan Studio. Вже зрозумів, якими різними вони можуть бути і те, який почерк у розробників. Я ще не ознайомився із попередніми виданнями колосів, тому сьогодні більше про враження від ремейку, ніж порівняння версії 2018 із 2005 та 2011. Почнемо!

Логотип Шадов оф зе Колосус
Просто обожнюю кадри із логотипами ігор. Завжди круто виглядають

Похмурий хлопчина через ліс рухається до древнього храму, розміщеного у покинутих землях. На руках у нього тіло дівчини. Голос зі стелі храму сповіщає, що оживити її зможе лише сила, що розділена між 16-ма древніми колосами. Здолати їх можна лише за допомогою меча, що подорожній має із собою.

І це все, що гравець знатиме на протязі усієї гри, аж до останнього колоса. Мінімум інформації на початку та невеликі вкраплення сюжету в процесі гри. Це і є почерк Japan Studio, який особисто мені дуже подобається. Зауважте, поки жодного слова про головного героя.

Цей проект не такий, як інші і розробники акцентують на цьому вже із перших трейлерів. Немає жодних другорядних завдань, прокачки, сотень ворогів. Натиснувши кнопку запуску, є лише ми, кінь Агро (в оригіналі – Aguro) та ціль – знищити 16 колосів.

Той мінімум інформації, що отримує гравець на початку гри, постійно тримається в думках і, отримавши порцію нових деталей, хочеться якось зв’язати їх із уже наявнимим. І це викликає ще більше питань ніж вдається отримати відповідей. Ніякі зайві бої не відволікають від плавного, але дуже цікавого оповідання.

Особисто в мене до якості зображення претензій ніяких. Усе на висоті.

Світ Shadow of the Colossus лише на перший погляд виглядає пустим. Він наповнений рівно настільки, щоб просто заворожувати гравця. Шлях до кожного із колосів проходить через настільки детально пророблені пейзажі, що фоторежим просто не хочеться вимикати. От саме для таких проектів фоторежим і придуманий.

Головний герой гри зовсім не виглядає тим самим “героєм”. Він не є воїном і чимось схожий на Фродо. Усі реальні герої відеоігор обов’язково повинні вміти робити перекочування, щоб вчасно швидко ухилитися від атаки, а наш протогоніст робить це настільки незграбно, що обов’язково падає на спину. І навіть мечем він не б’є із розмаху, а втикає його в тіло ворога надавлюючи своєю масою.

Сказане вище було не для того, щоб охарактеризувати протогоніста, як незграбу, а для того, щоб показати, що героєм може бути не лише дужий Кратос чи подібний йому. Наш герой сильний духом і просто вимушений вступати в бій, бо має ціль. Ціль ця – благородна. Я впевнений, що розробники на цьому увагу і акцентували.

Повірте, в грі епічне просто усе!

На цьому моменті хочеться провести паралель із The Last Guardian, де все доволі подібно. Там герой навіть меча не мав. Був лише він та Тріко. В нашому ж випадку роль грифоноподібного виконує кінь Агро.

Здавалося б, кінь собі та й кінь, але розробники вирішили, що не все так просто. Весь секрет криється в керуванні. Гравець не керує конем, як автомобілем в Ex Machina. Будучи верхи, можна контролювати лише рух в ліво, право та назад, щоб уповільнитись. Трикутник на геймпаді відповідає за рух вперед, але кінь рухається сам.

Якщо їхати верхи і крутити камеру, то будете лише проклинати розробників за криві руки, як робив це я майже до кінця гри. І дуже помилявся. Агро потрібно задати лише напрямок і далі він зробить усе сам. Особливо це відчувається на мостах. Агро сам поверне куди потрібно, щоб пройти через міст, не врізавшись у каміння і не сповільнюючи рух. Особливо це відчувається в лісі, коли Агро сповільнюється в місцях, де ліс стає густим.

В керуванні SIE Japan Studio зробили ставку на реалізм і не прогадали. Все прекрасне в деталях. Потрібно лише навчитись їх бачити.

Довіртесь Агро і все буде круто

Бої із колосами схожі між собою, але лише за сценарієм того, що велетня потрібно спочатку знайти, а потім придумати, як знищити його захист і вилізти на нього, щоб вдарити у слабке місце – таку собі “Ахілесову п’яту”.

Кожного разу – це своєрідний пазл. Кожен із 16 ворогів має свій характер і ховається серед унікального ландшафту. Якщо Ви бачите ворога – це ще не значить, що Ви знаєте, як його знищити.  Як дізнатись, що гравець усе робить правильно? Йому підкаже музика.

Музика в Shadow of the Colossus задає потрібний ритм гри. На карті світу вона здатна збільшити глибину занурення у ігровий світ в декілька разів. На таке спроможен не кожен композитор. Знайте, якщо грає епічна музика – ви усе робите правильно і колосу вже кінець. По цьому можна сміливо орієнтуватися.

В закінченні я продовжу хвалити хороші сторони Shadow of the Colossus. Цікавий геймплей, драматичний сюжет, бездоганний мінімалізм, неперевершена музика та ще багато плюсів гри в десятки разів важливіші за окремі проблеми із камерою та дрібні баги.

Це хороша гра та унікальний проект, який я сміло можу рекомендувати усім, хто шукає не просто пострілушки, як в Dead Alliance, а цікавий сюжет та захоплюючий геймплей. Якщо Ви ще не ознайомились із Shadow of the Colossus, то багато втрачаєте. Якщо Ви справжній геймер, то Ваш Колос ще чекає на зустріч із Вами. Тіні колосів залишать слід у Вашому серці.

 

Facebook коментарі
Поділись матеріалом із друзями:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *